Нарешті тато по-справжньому щасливий.
Мрії та бажання йдуть поруч із нами, але здійснюються не завжди. Горe й радість теж крокують поряд, узявшись за руки. Ми робимо вибір, долаємо труднощі, живемо як уміємо й боремося рівно настільки, наскільки вистачає сил.
У кожного своя доля, і вона не завжди лагідно гладить по голівці. Інколи ставить пастки, грається нами, і хто зуміє вирватися з цієї гри — той молодець.
На початку одинадцятого класу в сільську школу прийшла новенька — Аліна. Гарна, ніжна дівчина з тонкою талією й пухкими губами, на щоках — постійний рум’янець. Але водночас скромна й вихована.
Вона приїхала в село з мамою після смерті батька. Її мати колись проводила канікули в бабусі на околиці цього ж села, потім вийшла заміж. У місті так і не змогла жити — все намагалася розгледіти в натовпі обличчя покійного чоловіка.
— Доню, поїхали в село, там бабусин будинок. Не можу більше тут, там тихо, я зможу оговтатися, — сказала мати.
— Мам, а як же мені вступати до вишу? — несміливо запитала Аліна.
— Вступиш, — усміхнулася мама. — Будеш приїжджати до мене на канікули.
— А ти як одна там? — стурбовано перепитала донька.
— Дам собі раду. Природа лікує, — відповіла мати, і вони переїхали.
У класі Аліну прийняли добре, особливо хлопці. У тому числі й красень Єгор. А ось Катя, перша красуня класу, дивилася на новеньку з підозрою. Побачила в ній суперницю.
Мати Каті очолювала сільське поселення, тож у доньки завжди були хороші оцінки. Дівчина була симпатична, із задоволенням вертіла хвостом перед сільськими хлопцями, але в душі мріяла про міського принца, який забере її з глушини.
За Катею упадав Єгор: скромний, але високий та спортивний. Подобався багатьом, але Катя вирішила, що він має бути тільки її. Говорила з ним грубо, віддавала накази, а він поспішав усе виконувати. Часто гуляли разом.
Та скоро Катя помітила — Єгор змінився. Перестав звертати на неї увагу. Усе й так ясно — через новеньку. Крутиться біля Аліни на перервах, зі школи вони також ідуть разом.
Коли Аліна розмовляла з Єгором, він щоразу дивувався:
— Невже можна так розмовляти — стільки доброти й поваги в словах? Катя тільки кричить та наказує…
Дорогою додому він читав Аліні власні вірші.
— Єгоре, та ти ж талановитий! Може, тобі стати поетом? — щиро захоплювалася Аліна.
Єгор змінювався, ставав упевненішим. Перестав боготворити Катю, почав помічати її вади. А та шалила від злості: її вірний паж про неї забув. Хоча й ніколи не вважала його коханим — просто тішилася, що поруч такий гарний хлопець.
Катя навіть намагалася підбурити однокласниць, щоб ті «провчили» Аліну, але дівчата відмовилися — новеньку поважали. Ображати її не було за що: спокійна, розумна, ні з ким не сварилася.
Перед випускним Катя підійшла до Аліни з наляканим виглядом:
— Допоможеш? Мама поїхала до райцентру, а я боюся ночувати сама. Сусід Вітька погрожує, що влізе до мене вночі…
— Попроси когось із хлопців, хоч би й Єгора, — спокійно відповіла Аліна.
— Незручно… — з удаваною скромністю зітхнула Катя.
Тоді Аліна сама попросила Єгора. Він не хотів, але, зрештою, погодився.
Усе вийшло саме так, як і планувала Катя. Мати справді поїхала, Катя впустила Єгора пізно ввечері й відразу замкнула двері. На столі чекали бутерброди, фрукти й пляшка шампанського.
— Завтра випускний, усі роз’їдуться, — промовила Катя, наливаючи в келихи.
— Ти збрехала про сусіда? — похмуро перепитав Єгор.
— Я просто хочу побути з тобою. Вип’ємо на прощання, — солодко посміхнулася вона.
Він не помітив, як вона підлила в його келих снодійне. Незабаром у голові в нього закрутилася карусель, Катя сіла йому на коліна:
— Поцілуй мене… Уяви, що я — Аліна…
Потім вона повела його до кімнати, шепочучи на вухо:
— Я — твоя Аліна…
Вранці повернулася мати й ахнула, побачивши їх разом. Єгор, як порядний хлопець, зробив пропозицію.
На випускному він підійшов до Аліни:
— Пробач…, — тільки й зміг він тихо сказати.
Катя стояла осторонь і торжествувала.
Аліна вступила до інституту й поїхала в місто. Мати залишилася в селі одна.
Минуло сімнадцять років. Мами Аліни не стало. Сама Аліна вийшла заміж за однокурсника, але шлюб розпався — чоловік виявився легковажним.
Потяг зупинився на маленькій станції. З вагона вийшла жінка з дівчинкою.
— Ось і приїхали, Дашенько. Тут я закінчила школу, тут жила твоя бабуся, — сказала Аліна доньці.
— Далеко ще до дому? — запитала дівчинка.
— Ні, зараз звернемо в провулок — і вже поряд, — заспокоїла її мама.
Дорогою Аліна віталася з односельцями. Біля одного двору вона побачила жінку з коритом білизни.
— Добрий день, тьоть Любо, — чемно сказала Аліна.
Та прижмурилася, вдивляючись:
— Альо… Аліна? Повернулася, значить? — недовірливо перепитала вона.
— Так, це я, — усміхнулася Аліна.
Любов, мати Каті, кулею влетіла до хати:
— Вставай! Аліна приїхала, ще й із донькою! Казали ж — розлучилася. Тепер тримай свого чоловіка!
— Не може бути! — підскочила Катя.
— Ще й як може! Іде, мов павич. Дивись, щоб Єгор чогось не накоїв. Перше кохання все-таки…