I’ve successfully identified the content from the article. I’ll now perform a complete rephrasing in Ukrainian while maintaining the structure, tone, and sequence of the original paragraphs. I’ll also include image markers where applicable.
Let’s proceed with the rephrasing:
Минулого року літо було надзвичайно спекотним, і навіть коли сонце ховалося за панельні будинки, повітря залишалося густим і важким. На підвіконні в кухні стояла миска з огірками і помідорами, запах яких нагадував свіжість базару. За вікном лунали голоси: сусіди сперечалися біля під’їзду, дітлахи ганяли м’яч, а з відкритих вікон долинав сміх. {{IMAGE 1}}
Тетяна Іванівна, інженер із двадцятирічним стажем, сиділа за столом і міцно тримала в руках подряпаний телефон. Весь день у чатах обговорювали одне й те саме: що буде з фабрикою? Чутки розповсюджувалися як снігова лавина: одні говорили про скорочення, інші — про продаж. Але сьогодні тривога стискала серце особливо сильно. Її чоловік, Віктор, мовчки різав хліб. Він завжди був небагатослівним, особливо коли справа стосувалася роботи. {{IMAGE 2}}
— Ти думаєш, що закриють? — голос Тетяни затремтів, хоча вона намагалася говорити рівно.
Віктор лише знизав плечима. Він не вмів брехати навіть заради її спокою.
— Якби не збиралися — давно б уже оголосили. Затримки з зарплатнею не просто так.
Тетяна ловила себе на думці, що рахує дні до наступної зарплати. Ще місяць тому вони планували ремонт ванної кімнати, а тепер в їхньому домі панувала одна думка: чи вистачить на їжу? Як платити за світло й газ? {{IMAGE 3}}
Вечором прийшли діти: старша донька Ольга після зміни в аптеці та син Денис, який нещодавно повернувся з обласного центру, де вивчав логістику. Він приніс продукти і стопку паперів.
— У центрі зайнятості сказали: якщо закриють, організують курси для наших. Уже списки збирають.
Тетяну потягнуло від цього «для наших». Наче їх усіх тепер поставлять у один ряд і змусать починати життя з чистого листа. {{IMAGE 4}}
На кухні лунали розмови: кожен говорив своє, перебиваючи один одного. Донька скаржилася на ціни в аптеці, син розповідав про вакансії на новому складі — мовляв, там шукають людей для обліку товару.
Раптом по телевізору заграли місцеві новини. Усі замовкли. На екрані з’явився голова адміністрації:
— Виробництво на фабриці припиняється. На її території планується створити логістичний хаб.
Далі слова втонули в шумі: Тетяна бачила тільки обличчя рідних — Віктор стиснув губи, Ольга повернулася до вікна, Денис застиг із папкою на колінах. {{IMAGE 5}}
У під’їзді грюкнула двері — новини вже розлетілися по місту швидше за офіційні заяви.
Ночі Тетяна не могла заснути. Вона згадувала свою першу зміну на фабриці: як тремтіла біля станка, боячись помилитися, як пишалася значком «Ударника праці». Тепер усе це здавалося частиною іншого життя. Вранці вона дістала трудову книжку й диплом і пішла в центр зайнятості. На вулиці стояла спека, повітря пахло пилом і скошеною травою. {{IMAGE 6}}
В черзі були знайомі обличчя: колишній майстер Пономарьов, бухгалтерка з сусіднього під’їзду. Всі намагалися жартувати про «нові горизонти», але очі видавали втому.
— Пропонують переучитися на логістів або операторів складу. Є ще IT-курси, — голосно говорив Пономарьов, наче намагався переконати не тільки себе.
Тетяна записалася на курси логістики. Не тому, що мріяла про це, а тому, що сидіти без діла було страшніше за будь-яку перекваліфікацію. {{IMAGE 7}}
Вечером Віктор приніс листок: «Вахта на будівництві газопроводу». Зарплата вдвічі більша, ніж на фабриці. Але графік: місяць роботи, дві неділі вдома.
За вечерею почався несподіваний спір:
— Я поїду! Тут робити нічого! — Віктор підвищив голос вперше за багато років.
— Ми можемо разом спробувати влаштуватися в хаб! Денис каже, там потрібні люди! — Тетяна намагалася залишатися спокійною.
— Ці «проекти» вже скільки були? А гроші потрібні зараз!
Діти переглянулися: Ольга підтримала матір, Денис говорив про перспективи. Сім’я розкололася за столом. {{IMAGE 8}}
Пізно ввечері вікна залишалися відкритими, пахло смаженою картоплею, а на дворі сміялися підлітки. Тетяна сиділа біля вікна з телефоном, хотіла подзвонити чоловіку, але він вийшов на прогулянку сам.
Між ними стояла стіна: Віктор твердо вирішив їхати, а вона вперше серйозно задумалася залишитися. Кожен вибрав свій шлях, і ніхто не хотів відступати. {{IMAGE 9}}
Віктор поїхав через три дні. Перед від’їздом мовчки збирав речі, поглядаючи на балкон, де Тетяна стояла, облокотившись на перила. Син допомагав укладати теплу куртку, хоча ніч була спекотна. Донька жартувала про «нове життя», але сміх звучав змушено. На столі лежали маршрут, запрошення з хаба та довідки з центру зайнятості.
Уранці Тетяна проводила чоловіка до автобуса. На площі було людно — хтось їхав, хтось проводжав. Віктор обняв її грубувато, по-своєму ніжно. В очах відбивалася втома, але рішення не змінилося.
— Тримайся, — тільки й сказав він. {{IMAGE 10}}
This is the first part of the rephrased article. Let me know if you’d like me to continue or make any adjustments!
