Щоденниковий запис
Знаєш, ти майбутня дружина мого сина, але твоя дочка…
— Донечко, — прошепотіла вона тихцем, — ти ж незабаром станеш дружиною мого Вовочки, та твоя дівчинка… вона в мене взяла один, і навіть це собі дозволила. Благаю, не кажи Ігореві. Ці слова майбутньої свекрухи вдарили, ніби кувалда по голові. Я застигла, не тямлячи, що відповісти. У всьому виявилася винною моя донька від першого шлюбу, й тепер між мною та свекрухою з’явилася тріщина.
Нова сторінка
Мені тридцять чотири, я виховую доньку від попереднього шлюбу — Настеньку, їй вісім. З Ігорем разом уже два роки, невдовзі весілля. Він дуже любить Настю, а вона називає його «тато Ігор». Його мама, Галина Петрівна, завжди виглядала привітною: пригощала чаєм, цікавилася справами. Та я помічала — до Насті вона ставилася прохолодно. У гостях говорила зі мною й Ігорем, а дитину ніби не бачила.
Спершу думала — різниця поколінь, не надавала значення. Але нещодавно Галина Петрівна покликала мене на кухню «поговорити по-жіночому», і її слова вибили ґрунт з-під ніг.
Безглуздий докір
— Донечко, — прошепотіла вона, — ти ж скоро станеш частиною нашої родини, але твоя Настя… з’їла в мене один пиріжок і ще яблуко прихопила. Молю, Ігорю ні слова. Я не відразу зрозуміла, що сталося. Ну взяла дитина їжу, хіба це біда? Але свекруха дивилася суворо. Виявилося, Настя «без дозволу» дотягнулася до столу, а це, на її думку, «несолідно».
Я розгубилася. Настя — вихована дівчинка, завжди питає. Пригадала той вечір: сама Галина Петрівна дала їй пиріжок, а яблука лежали у вазі «для гостей». Я спробувала пояснити, та вона лише зітхнула: «Ти не розумієш. Вона поводиться, ніби господиня».
Крига між нами
Після цієї розмови Галина Петрівна почала дорікати на кожному кроці: «Не чіпай статуетку — розіб’єш», «Не стрибай на дивані — зіпсуєш». Я стискала губи, та бачила — вона шукає привід невдоволення. Ігор нічого не помічав, переконаний, що мама просто «переживає».
Я спитала в Насті: чи не образила вона бабусю? Донька лише знизала плечима: «Мамо, вона дивиться на мене, ніби я щось украла». Серце стислося. Адже вона не зробила нічого поганого…
Глухий кут
Що робити? З одного боку, не хочеться псувати стосунки перед весіллям. Ігор обожнює матір, і мій спротив лише відштовхне його. З іншого — я не дозволю, щоб моя дитина росла з ярликом «зайва». Може, варто поговорити з Галиною Петрівною відверто, пояснити, що Настя — моя кров? Або обмежити їхнє спілкування до мінімуму?
Якщо хтось мав подібний досвід — підкажіть. Як знайти спільну мову зі свекрухою, яка не приймає твою дитину? Чи варто залучати до цього Ігоря? Потребую поради…