Молода дівчина закрутила голову моєму 63-річному чоловікові й витягла його з родини, а тоді вони ще й уявити не могли, який сюрприз я для них приберегла.
Ми з чоловіком прожили разом майже сорок років. За цей час виростили дітей, збудували будинок під Москвою, підняли невеликий, але міцний бізнес, купили добротну «Ладу». Жили душа в душу, ні в чому собі особливо не відмовляли. Діти стали дорослими, обзавелися своїми сім’ями, а ми з ним мріяли про тиху старість біля натопленої печі.
Але одного дня все розсипалося, наче скло.
Я помітила, що Ігор став дивним: ховав телефон, затримувався «на роботі», раптом почав голитися двічі на день і ще й поливатися парфумом, ніби знову хлопчина. Не треба бути Шерлоком Холмсом, щоб здогадатися — у нього з’явилася інша. І яка! Дев’ятнадцятирічна Дашенька, струнка, мов берізка, з поглядом, повним холодного розрахунку. Вона ж йому у внучки годилася.
Я одразу зрозуміла: цікавлять її не його сивина, а його гроші. Та Ігор, засліплений її молодістю й солодкими промовами, був певен, що знайшов собі другу юність. Через пару місяців він урочисто повідомив, що йде від мене, бо збирається на ній одружитися. Уявляєте? Сорок років разом — і все коту під хвіст заради дівчинки, яка кликала його «котиком» і кривилася щоразу, коли він надто голосно чхав.
Я не влаштовувала сцен, не ридала й не рвала на собі волосся. Просто тихо погодилася. Він тоді ще не мав уявлення, що на нього чекає. А я зробила те, через що він потім повз біля моїх ніг, благав і каявся.
Вони зажили, наче в казці: весілля, фото в Інстаграмі, подорож до Туреччини. Здавалося, тепер у них усе чудово, живуть, як сир у маслі. Та одну деталь вони зовсім не врахували.
Багато років тому, коли ми тільки запускали бізнес і купували будинок, мій брат-адвокат порадив усе майно оформити на дітей. Формально в нас з Ігорем не було нічого: ні будинку, ні фірми, ні рахунків у банку. Усе записано на Сашу й Лену. Він про це забув. А вона — взагалі ніколи не знала.
Коли закінчився медовий місяць, почали лунати запитання.
«Чому ти не можеш продати магазин?» — «Де твоя машина? Ти ж казав, що в тебе нова “Лада”!». «Ми що, так і будемо все життя тулитися в орендованій однокімнатці?» — «Ти ж обіцяв, що в тебе ВСЕ є!».
Коли правда виплила назовні, Даша спокійно склала свої речі й пішла. Без істерик, без соплів. Просто зникла з його життя, залишивши мого колишнього біля розбитого корита.
А ще за два місяці він приповз до мене. Схудлий, з потьмянілими очима. Ридав, цілував мені руки, твердив, що прозрів, що я в нього одна-єдина й що він хоче все повернути.
Та я вже була не тією доброю Надею, яка чекала його з вечерею. Помста — не в моєму стилі. Я просто подивилася на нього й сказала:
«Пробач, але я не хочу жити з чоловіком, для якого спідниця в півтора метра виявилася дорожчою за сорок років спільного життя, наших дітей і все, що ми разом створили».
Я зачинила двері. А за моєю спиною — ціле життя. Моє. Справжнє. Уже без його зради.
