Батьки якось змирилися з тим, що другою дитиною стала донька Аліса, але особливої ніжності до неї не відчували. Батько не соромився зізнаватися:
— Ех, облом вийшов. Хлопця чекали, а народилася дівчинка, ще й така ж, як наша старша.
Що поробиш — така доля. Світлана, перша донька, була справжньою гордістю батьків. Її обожнювали, балували, нахвалювали при кожній нагоді. Золотаві кучері, ясні блакитні очі, вії мало не до брів — з дитинства справжня красуня.
Аліса теж росла милою та кмітливою, але швидко збагнула: батьки явно більше люблять сестру. Свєті ні в чому не відмовляли, а от варто було Алісі щось попросити — мати вже бурчала. Одяг їй діставався після сестри, а та тільки сміялася.
— Бери приклад зі Свєти, — повторювали батьки. А який з неї приклад? Старша вчилася гірше, по дому майже не допомагала, але все одно лишалася улюбленицею. Аліса навчилася бути непомітною, наче тінь. А Свєта з дитинства знала свою перевагу: сама щось накоїть, а винною зроблять молодшу. Подорослішавши, вона й зовсім почала спеціально принижувати сестру.
— Бачите ці джинси? — вихвалялася Свєта перед подругами. — Мені батьки все новеньке купують, а Алісці віддають мої старі шмотки. Ну й нехай, їй же не по клубах тусити, як мені.
Так воно й було: Свєті — модні обновки, Алісі — ношений, хоч і добротний, одяг. Прикро? Ще й як! Однокласники тикали пальцями: «Знову в сестриних обносках?»
У дев’ятому класі Аліса нарешті наважилася запитати:
— Мам, а чому мені все Свєтине дістається, нерви ж одні?
— Бо вона старша! — відрізала мати. — І що ти скиглиш? Речі в чудовому стані! Інші б раділи.
Навіть сусідка, тітка Галя, не витримала й заступилася:
— Ти чого молодшу кривдиш? Моя Наташка каже, що її в школі через це дражнять.
Але мати вибухнула. Улетіла в кімнату, схопила Алісу за плечі:
— Це ти на мене скаржишся?! Невдячна!
Аліса впала на підлогу, закрила обличчя руками:
— Господи, навіщо ти взагалі мене на світ привів?..
Минали роки. Свєта якось-сяк поступила до інституту на платне — на бюджет вона не дотягнула. Через два роки документи подала й Аліса, мріяла стати бухгалтеркою. Але батьки одразу попередили:
— Вчися як хочеш, але тільки заочно. Двох «платників» ми не потягнемо.
Аліса й не розраховувала на інше. Все найкраще — Свєтці! Вона влаштувалася на роботу й сама заробляла собі на дрібні витрати.
Свєта в інституті ледве тягнула з «трійки» на «двійку», постійно зависала по клубах, змінювала хлопців, як рукавички. Батьки тягнули до неї гроші, а вона водночас обростала знайомими чоловіками, готовими за неї платити.
Аліса ж училася без особливих зусиль, працювала, жила з батьками, але допомоги не просила — і ті тільки раділи.
Перед випуском мати почала нити:
— Свєт, тобі б уже заміж пора. Шукай чоловіка з грошима!
— Та досить, мам, сама розберуся, — відмахувалася та.
Але на п’ятому курсі раптом з’явився Артем. Ідеал Свєти: працював у великій компанії, мав власну квартиру в Москві, їздив на дорогій іномарці. Познайомилися в кафе: він святкував день народження з друзями, вона з подругою «відпочивала» після іспиту.
— Привіт, — покликав він, і Свєта всередині вже торжествувала — подумки записала його у свої здобутки. А за кілька років, коли в Аліси й Артема вже підростав другий малюк, а Свєта вкотре змінила «заможного нареченого», їхня мати якось, за святковим столом, обмовилася: «От уже не думала, що моя “помилочка” стане моєю гордістю».